Павло Хобзей принижує гідність вчителів.( Павло Хобзей про зміни у школі. «Українська правда. Життя»)

НАШЕ ЗАВДАННЯ – АБИ КРАЩІ ВЧИТЕЛІ ЗАЛИШАЛИСЯ ПРАЦЮВАТИ. ОПТИМІСТИЧНО ЇХ ДЕСЬ ТРЕТИНА

Почну з короткої історії. Нещодавно моєму синові у школі дали вивчити напам'ять текст англійською мовою про Різдво. Не аналізуватиму логіку викладу матеріалу, відбору акцентів, хоча все це в ньому жахливе – але в тексті були помилки. Приміром, там завівся Father Christmas, який є калькою з "Діда Мороза", хоча в Британії є Santa Clause, і так далі. Цей випадок – у київській школі з поглибленим вивченням англійської. Підозрюю, що таких історій Україні чимало.

Отже, що Ви збираєтесь робити для підвищення кваліфікації вчителів? І як знайти хороших спеціалістів на ті гроші, які зараз отримують вчителі?

З 1 вересня 2018 року ми хочемо запустити нову українську школу, і основна фігура у ній – саме вчитель.

Але хороші вчителі – це найбільший виклик, який стоїть перед нами. І я не є великим оптимістом, що ми зможемо всіх перевчити. Та для цього ми робимо принаймні дві речі.

Перша пов'язана з запланованою появою опорних шкіл після переформатування деяких шкіл. Відповідно, кількість вчителів зменшиться.

Наше завдання – аби кращі вчителі залишалися працювати. Оптимістично їх десь третина. З цієї третини, мабуть, дві третини – це вже вчителі поважного віку, які ставали вчителями ще тоді, коли, це було принаймні фінансово не так важко, як зараз.

Звісно, питання зарплати стоїть дуже гостро. Але є ще один чинник, не пов'язаний з заробітною платнею – вимоги до підготовки вчителів.

Наприклад, ви згадали вчителів англійської. Цей рік в Україні оголошений роком англійської мови. Дуже хотілося б, щоб студенти, які закінчать наступного року факультети, які готують вчителів англійської мови, знали свій предмет принаймні на рівні В2. Хоча я взагалі хочу В2+.

Коли я вперше озвучив цю ідею, мені казали "Так". А потім: "Ні, не можна ставити ці вимоги тільки для тих, хто піде навчатися цього року. Треба поміняти стандарти, бо цих вимог немає".

Тому, коли ми ставимо вимоги щодо рівня кваліфікації вчителя – перше, що він скаже:"Наведіть порядок серед тих, кого ви продукуєте".

Бо дуже часто нові вчителі слабші, ніж ті, хто працює.

Наша друга ідея – провести атестації. Я зараз говорю саме про атестацію, бо сертифікація залишилася в проекті закону "Про освіту" як мотиваційна річ, яка проходитиме добровільно.

Її мета – підвищення зарплатні вчителю.

У вимогах для переатестації можна прописати нові вимоги і сказати: "Ми запускаємо цей процес, дали вам можливості, готуйтесь. Але якщо через два роки ви цього не досягнете, нам треба буде попрощатися".

Перед батьками і учнями було б набагато чесніше зробити цей крок.

Може, у багатьох сільських школах якийсь час не буде вчителів англійської мови. Тоді місцеві громади почнуть думати, де знайти вчителя. Є варіанти, щоб шукати вчителя, який буде приїжджати з містечка і викладати. Це не проста логістика, але це можливо.

Давайте будемо правдивими і чесними, не профанувати, ніби ми вчимо, хоча сам вчитель може нічого не знати.

Ця система призводить до того, що батьки шукають репетитора. До речі, це не є проблема тільки України. Нещодавно мали гостей з Греції.

Греція – це країна туристів, там дуже потрібне знання англійської мови, бо це дозволяє заробляти гроші. Тому іноземну мову вони вивчають у приватних школах та через репетиторів.

У нашій реформі є багато ризиків, як і у створенні окремих академічних профільних ліцеїв – третій ступінь середньої школи. По суті, ми реформуємо нашу систему за польським зразком. Якщо вона була успішна там – то чому не може бути успішна у нас?

От тільки ці зміни відбувались там поступово багато років, тому менше ризиків. У нас більше ризиків, можна наламати дров.